Без назви

Без імені
Без прізвища
Без роду
Без метрики
Без паспорта
Без коду
Без матері
Без батька
Без дружини
Без хобі
Без роботи
Без машини
Без віри
Без ідеї
Без пуття
Скажіть мені
Хто я !?
Невже
мені вдалось
Сховатись від життя?
Від проявів
Всього людського,
Що лиш страждання, й біль
Несе людині
Вина якої
Лиш у тому,
Що є вона….

День за днем

День за днем
Життя минає…
Хто я, хто?
Себе питаю…
Тихо всі сидіть.
Заважаєте почути
Відповідь…

Може я який приприбулець?
Трохи заблукав.
Може просто
На зупинці
Не своїй я встав.

***
Як сонце Світить
Як птах літає
То вітер знає

Як вітер віє
Як серце мліє
То щастя мрія

Прийде хвилина
Настане днина
Життя мине

Можливо завтра
А може зараз
Твоє й моє

Учому сенс?

  Що відбувається в житті?
В житті у кожної людини.
Летять роки і місяці,
Як сніг біля вікна машини…

Порожні мрії і думки,
Порожні плани і образи,
Бажання помсти і страхи,
Згадати важко все одразу.

Шалені прояви життя
Крізь нас проходять
І лишають
Бажання йти до небуття…

Але інстинкти знов штовхають
Шукати інший сенс….

 

Навіщо все…

Коли неробство остогидло,
Стомившись від нудьги буття,
Замислений Творець рішився
Знайти нарешті сенс життя.

По-перше, мислячи логічно,
Його б годилося створить,
Сказав і стало, ніби добре,
Але ж відсутня відповідь!

Творив із себе, із одного,
І за зразок себе ж обрав,
Картина вийшла тупикова -
Він сам себе про сенс спитав!

Тоді до парочки людської,
Що тупо славила творця,
Він змія підіслав лихого -
Оце й і оповідка вся!

З тих пір не знаючи спокою,
Лиш піт збігає по лицю,
Людина бігає по колу,
Шукає відповідь Творцю.

Ретроспектива

Створив Господь людину
Налагодив життя,
Але забув старенький -
Не в цьому сенс буття

Тут змій і нагодився
У слушний у момент,
І спокусивши жінку
Створив він прецедент

цей випадок повчальний
дається нам взнаки -
якщо добро не стерпиш
то мусиш навпаки.

Єдина мить

Сьгодні день
І завтра
До мене й
Опісля
Чого ж я переймаюсь -
Прийшла мені мисля
Ця думка знаменита
Спокою не дає
Якщо не має завтра
То вчора вже не є…
А значить ми живемо
Одну єдину мить
Коли за хвіст фортуну
Ми можемо зловить

Спокуса

Якщо можливістю життя
Творець нас хоче підкупити
Чи варто нам цьому радіти?
Чи може ринуть в, забуття?

Хто нам довів, що жити слід,
Як книжка вчить?
А може досить, робити те,
Чого не просить, твоє єство?

Можливо варто нам усім
Відкинуть догми застарілі
І розпочати власний шлях
що приведе колись до цілі,

Яка відкриє нам, за що,
ми мали в світі цім страждати
Землицю потом поливати
і вірити що все мине і кожен вічність осягне.

Про шлях я розповім пізніше
Бо розум затопила тиша
Це значить треба відпочити
І трохи горло промочити.

Що є буття?
Що небуття?
Хто може чітко
Дати знати,
Якщо науку не чіпати
Це дуже складно
До пуття.
Коли ми діємо – ми є,
Коли спимо – мабуть немає,
Хтось може дещо пам’ятає
А більшість скаже маяття!
Якщо частина нас живе
Сприймаючи якісь події,
Хтось наяву як зомбі діє
Йдучи по стежці забуття.
Можливо сон наш є життя?
Життя є сном
І в цьому сенс, -
Що небуття й буття єдине,
Бо де межа?
У сні все лине як у житті.
Любов і смерть біль і страждання,
Ненависть, віра, сподівання -
Нема межі.
Є лиш незнання...

***
Якщо б добро з любов'ю керували світом,
То щастя б вирувало б навкруги.
Однак, що бачим ми навколо?
Суцільні прояви біди….

Можливо в виконавчий ланці,
Якісь корисливі засланці
Все збіса так перекрутили
Що людям лиш біду лишили...

Біду й надію, що колись
Добро зібравшись із любов'ю,
Забруднить руки злою кров'ю
І світу радість поверне
Й настане щастя неземне.

***

Добро і зло,
Любов й ненависть
Керують людством
День за днем…

Лиш той життя це зрозуміє -
Хто дуалізм буття відкине,
Любов й ненависть об'єднає,
Зло і добро в одне з'єднає.

Той сутність істини збагне
І шлях до неї осягне.

***

Кохаймося…

Нас п'ятдесят мільйонів
Нас в світі огого
Ми маєм президента
Кохаємо його!

Нас стало сорок вісім
Життя солодка мить
Ми маємо парламент
Не стримуємо хіть!

Коли нас буде десять
Дай боже зрозуміть
Якщо когось ти маєш
То мусиш і платить.

Мораль цієї байки
Проста як два на два
Якщо народ ти маєш
То маєш задарма.

Політична реклама…

Ящик ми включаєм зранку
Пульт тримаєм у руці
І в напруженні чекаєм
Аж до зморщок на лиці

Ми чекаєм на рекламу
На улюблений момент,
Тільки но вона почнеться
Зразу тиснем на сегмент

На сегмент тієї кнопки
Що миттєво спричинить
Переміну на екрані
Ненадовго, а за мить

Знов знайомі всі обличчя
Тих, що груддю за народ
На Багами, на Канари
Чи на Ялтинський курорт

Аж сльозою прошибає
Як людина від сохи
Обіцяє нам цяцянки
За якісь наші гріхи

Ці цяцянки нас зігріють
Килимком в зимову мить
Хлібом з маслом нагодують
Якщо встигнемо вкусить

Але нас не обдурити
Не клюємо на панти
Скільки пультом ти не клацай
Від реклами не втекти.

Коли…

Життя твоє

Життя скороминуче,
Але воно твоє
Хоч часто ти вважаєш
Що так воно не є

Твої найближчі люди
Бажаючи добра
Штрикають тебе в мозок
Порадами щодня

Можливо вони праві,
Можливо правий ти,
Лише життя розсудить
Де істини шляхи

Тому не переймайся
До серця не бери
Майбутнє незабаром
Збере свої борги

Які борги спитаєшь,
А, ті які робив
Коли під столик пішки
Ти в повний зріст ходив.

Життя в перед крокує
І з радісним: "Татусь"
Зустріне під дверима
Тебе вже карапуз

І ти забувши втому
Бажаючи добра
Штрикати будеш чадо
Порадами щодня


А рідне твоє чадо
Можливо відповість
Що Бог, мовляв не видасть
Ну а свиня не з'їсть!

Все йде в житті по колу
Щоб коло розірвать
Не треба кредиторам
Борги всі віддавать!

Лісова трагедія
(правда життя)

Щось сталося напевне
Чогось не вистача,
Мабуть у лісі темнім
Загинуло зайча

Злий сірий вовкулака
Роздер його і з’їв,
Бо зайчик той нещасний
До школи не ходив.

Не вчив малий абетку,
Неграмотно писав,
І віршик на уроці
Без виразу читав.

Співав він теж погано,
Невдало танцював,
Дерева і травичку
Негарно малював…

А сірий вовкулака
Про школу геть не знав
Бо як зайчаток їсти
Татусь його навчав.

Хижаки

В хатинці біля лісу
Жили три їжаки
Жили не переймались
Аж раптом – хижаки!

По лісі ходить чутка
З’явились злі вовки
Що дуже хочуть їсти
Рятуйтесь їжаки!

Біда одна не ходить
Це мудрість не нова
У лісі з переляку
Дорожчають дрова!

Інфляція нуртує
Бюджетові кінець
Аж раптом як у казці
Зявився молодець

Не бійтесь мамо й тато -
Сказав малий їжак
Чи я не розумію
Чи може щось не так?

Хіба малі ми діти
Боятися вовків
Хіба не гострі голки
Рятують їжаків?

А дрова нам навіщо?
Як швидко час летить
Якщо зима і прийде
Їжак її проспить.

 Несколько слов о себе, любимом. Кияшко Александр Павлович, родился 47лет назад в г.Ровно, учился, жил, жил и дожил до сегодняшнего дня. В данный момент проживаю в Миргороде. Если кто сочтет сии творения достойными издания, я не буду возражать. Обязательным условием издания считаю авторское вознаграждение (согласовать связавшись по almast@i.ua или тел. +38-093-752-71-81).

К началу | Письмо автору